60 років життя, освячені коханням
Чи давно ви, шановні читачі, були на весіллі? Звичайно, влітку це не така уже й дивина, адже саме цієї чудової пори багато пар стають на весільний рушник, щоб поєднати серця і долі. Але упевнена в тому, що на діамантовому весіллі, яке святкують на честь 60-річчя подружнього життя, не кожному довелось побувати.
20 червня родина Врюкало з Калинового відзначила 60-річчя подружнього життя. За їх словами, рецепт щасливого родинного життя простий - треба кохати та поважати один одного. Лише тоді сім’я буде міцною, як діамант. Як приємно, що є люди, які змогли попри всі життєві випробування пронести вогонь любові та зробити своє сімейне вогнище непорушним. Кажуть, що той, хто одружується у червні, буде обов’язково щасливим зі своєю «половинкою», і для них медовий місяць триватиме все життя.
Коли запитала у Дмитра Яковича, чи кохає досі свою дружину, він відповів відразу ж: «Звичайно, і кохаємо, і бережемо один одного. А як інакше? Нещодавно разом з Галиною Савелівною прочитали про подружню пару, які відзначили сторіччя подружнього життя. Оце, я розумію, ювілей! Але і свій ми відзначили гучно, в колі друзів, односельчан. А діти та онуки приїдуть пізніше, адже доля їх розкидала по світу».
Так, того чудового літнього дня «Гірко!» довго лунало над притихшим селом, а «молоді» згадували, як вперше зустрілися, своє весілля, свою молодість.
…Дмитро Якович родом з Калинового, там жив зі своєю великою сім’єю, поки не довелося переїхати до Амурського краю.
- Мій батько був головою колгоспу (всю війну він трудився в тилу, на фронт його не брали, необхідно було постачати продукти харчування на фронт), і вся наша родина працювала в сільському господарстві. В 1942 році закінчив школу (6 класів), а наступного року вступив до ФЗО, а далі була армія. Тоді була така ситуація – необхідно було вирішити, кого направити жити на Амур, головна умова: щоб люди були працьовиті і хороші. На зборах вирішили, що туди поїдуть 5 сімей, серед яких і наша, - ділиться спогадами Дмитро Якович. – Прожив там 15 років. Але все ж дуже хотілося повернутися на свою малу Батьківщину. Хоча, слід сказати, що мої брат і сестра залишилися на Амурі.
…Симпатичну дівчину з райфінвідділу, яка була активісткою, комсомолкою, молодий Дмитро (він тоді працював секретарем райкому комсомолу) примітив відразу. Коли бачив її, втрачав дар мови, шарівся, як школяр, але одного разу вирішив запросити Галину на побачення. Дівчина відразу погодилася, бо і їй сподобався хвацький секретар, який весь час намагався знайти привід, щоб зайвий раз поспілкуватися.
- …Весілля було комсомольським: після роботи прийшло багато молоді. Навіть завітав капітан пароходу «Сергій Лазо», який на той час причалив до берега, – продовжує розповідь Дмитро Якович. – Він подарував нам красиву скриньку і дві ложки. Його подарунки бережно зберігаємо з дружиною і зараз.
В 1952 році подружжя приїхало до Калинового. Село розцвітало, жителів було багато, Дмитро Якович певний час працював у колгоспі бухгалтером, бригадиром, потім головою СільПО, намагався вивчитися заочно у педучилищі, але не вийшло, бо необхідно було утримувати родину. Галина працювала в дитсадку, а потім в магазині продавцем, кухарем у школі.
В 1959 році збудували свій власний дім. Яка то була радість для подружжя! Галина Савелівна відразу ж почала устатковувати його, щоб всім жилося в ньому затишно і весело.
Та головне, що в домі відразу ж «поселилася» любов. Любов до дітей, до людей, до роботи, до свого рідного краю. Так жили батьки і так вчили своїх дітей- Олександра (йому незабаром виповниться 60 років), Любу і Юрія. Тому і виросли вони чудовими людьми. І хоча до рідного гнізда не виходить часто приїздити, але вони весь час телефонують батькам, щоб дізнатися про їх життя, допомагають матеріально.
А дідусь з бабусею дуже люблять своїх онуків та правнучку і завжди чекають їх у гості.
По життю їм зустрічалися різні люди, але вони знаходили підхід до кожного з них, бо їх доброта і повага розтоплювали будь-які серця.
Щоб привітати ювілярів зі святом, приїхали Підвисочанський сільський голова Анатолій Чорний, секретар сільради Вікторія Виноградська, директор школи Наталія Давиденко і завідуюча Калинівським ФАПом Любов Літвінова.
Достатньо було просто подивитись на молодих, щоб відчути невимушену атмосферу гостинності їх дому, щоб зрозуміти: шлюби дійсно укладають на небесах. І сам Господь благословив родину Врюкало на довге і щасливе життя.
…Скільки пісень співалося на цьому ювілейному весіллі! А ще більше звучало щирих побажань – здоров’я, щастя і, звичайно ж, любові.
А ми бажаємо подружжю дожити до чергового ювілею, адже найбільше їх підтримує велика віра й любов до життя і до людей. У їхньому домі завжди раді гостям, там живе оптимізм, радість і працьовитість. Саме це і допомагає молодому душею подружжю жити і радіти, жити і вірити, жити і любити.
Олена КОЛЕСНІКОВА.
Борова новости и события
