Авторское, Общество

Професія з числа найнеобхідніших

Професія з числа найнеобхідніших16 липня в Україні відзначають професійне свято бухгалтера. Канув у літа пам’ятний всім стереотип бухгалтера як людини в круглих окулярах і нарукавниках, жваво працюючої на рахівниці. Сьогодні бухгалтер - економічно грамотна людина, переважно з вищою освітою, яка володіє комп’ютером, знає сучасне законодавство. А ще, переважна більшість представників цієї професії – жінки. Напередодні свята я зустрілася з колективом бухгалтерії центральної районної лікарні.

Жіночий колектив-складна сукупність характерів, поглядів, думок. В житті складається так, що друзів ми обираємо, а колег нам надсилає доля. Доля розставляє життєві пріоритети, дає змогу відчути гіркоту втрати та радість надбання. У жінок, з якими я зустрілася, з’єдналося все в одне ціле. Зайшовши до кабінету, я зрозуміла, що потрапила до квітучого саду. Зустрічали мене не просто жінки, а жінки-квіти.

Ольга Олександрівна Люба – головний бухгалтер. Стримана, з гордовитою поставою та ясними сірими очима. Вона розповіла мені, що працює в цьому колективі 27 років. Народилася в с. Андріївка. Закінчивши школу, вступила до Слов’янського сільськогосподарського технікуму. З тих пір, поруч із сімейним життям «йдуть» баланси, дебети та кредити. Та й сфера медицини відрізняється від інших специфікою роботи (потрібні гроші не лише на зарплату, а й на енергоносії, медикаменти, харчування і т. д.) У бухгалтера ненормований робочий день, але коли поруч сім’я, яка тебе підтримує і розуміє, труднощі не такі помітні. Після важкого робочого дня вдома на неї чекає чоловік Анатолій. Завжди поруч дві донечки – Інна і Аня, а ще онук Максимко. Так що «дебети» та «баланси» не заважають полоти город, смажити шашлики та слухати чарівну музику , яку виконують на баяні чоловік, онук – на гітарі. А ще, обов’язково, відвідати батьків, які дали початок і життю, і професії. Слухаючи Ольгу Олександрівну, зрозуміла, що поряд зі мною жінка, яка асоціюється з трояндою. Горда, велична та, водночас, ніжна і чутлива.

Наступна моя співрозмовниця Галина Іванівна Пелих, заступник головного лікаря з економічних питань. Сором’язлива, привітна і відкрита жінка. В колективі працює 14 років. Її робота – розрахунок та складання кошторису витрат по медичному закладу. Після закінчення Гороховатської школи навчалася В Харківському аграрному сільськогосподарському інституті ім. Докучаєва. Працювала бухгалтером в колгоспі «Родина».

Розрахунок кошторису в ЦРЛ - справа складна. Та для неї, як для спеціаліста, вона не є проблемою. Відпрацювавши, Галина Іванівна поспішає додому. А там знову робота-тільки по господарству. На допомогу завжди приходять чоловік Віктор, діти Ігор та Оля. Найбільшою радістю для неї є вільна хвилинка. Тоді вона з цікавістю лине у світ фантастики разом з улюбленими книжками. Мов той гладіолус, що змінюється кожен день, добавляючи до свого стебла нову квітку, так кожний день життя розквітав для Галини Іванівни новими подіями. І нічого в прожитому змінити не хочеться. Хочеться, щоб життя продовжувалося і ставало кращим і цікавішим.

Жінки, мов квіти. Красиві, примхливі, тендітні. Дивлюсь на Людмилу Стефанівну Лем і подумки уявляю її …ромашкою. Саме ця квітка росте і в полі, і в дорогій оранжереї, і в саду. Без ромашки не можна уявити літа. Вона завжди поряд із закоханими-на її пелюстках «лежить відповідальність» любовного ворожіння. А на плечах Людмили Стефанівни – заробітна плата всієї лікарні. Вона розмовляє зі мною, а подумки вираховує платню. Людмила Стефанівна народилася і навчалася в Підлимані. Освіту отримала в Краматорському технологічному технікумі. Працювала бухгалтером на залізниці. Для неї її робота не складна. Вона - улюблена. І поряд зі справою, що подобається, велика родина: чоловік Костянтин, донька Наталя, сини Валерій та Віталій, онучка Ярослава. Сім’я любить збиратися разом та з задоволенням смакувати плов, який майстерно готує батько. А кращим відпочинком для матусі є розгадування кросвордів. Коли Людмила Стефанівна розповідає про рідних, на її очах з’являються сльози. Вона і справді, ніби ромашка. До жовтої оксамитової серединки прикріплені ніжні білі пелюстки. Цими пелюстками є і родина, і великий колектив ЦРЛ.

Я ніколи, на жаль, не читала вірші Андрія Демент’єва. Вперше його поезії я почула з вуст Любові Іванівни Бровко - бухгалтера по матеріалах, яка веде облік необоротних активів. Усміхнена, жвава і привітна, вона декламувала їх так, що я затамувала подих. Любов Іванівна з невеличкого села Малііївка. Закінчила Слов’янський сільськогосподарський технікум. На посаді бухгалтера працює 22 роки. У неї дорослі діти. Донечка Наталка та син Олексій. А ще двоє онуків - п’ятирічний Павлик та тримісячна Софійка. В житті були злети і падіння. Та оптимізму Любові Іванівни можна лише позаздрити. Вона вдячна долі навіть за найтяжчі моменти свого життя! Я зрозуміла, що поряд зі мною лілея. Єдина квітка, яка приваблює не лише красою, а й неповторним ароматом, чаруючим все навколо.

Ось такий він колектив бухгалтерії лікарні. Чотири жінки, чотири різні долі, чотири різні квітки. Горда троянда, тендітний гладіолус, мила ромашка, духмяна лілея. Незвичний, але такий красивий букет жіночої краси і неповторності. Вони щиро вітають своїх колег з професійним святом. Бажають життя, сповненого радісними подіями, любов’ю, злагодою та мирним небом. А вам, мої «квіточки», я бажаю постійної весни в ваших серцях. Щоб при перерахунку коштів залишок був лише дебетовий. Щоб гроші вас не боялися і навідувалися до вас на гостину завжди і без попередження. І щоб щастя ніколи не полишало ні вас, ні ваші родини.

 

Світлана Шукшина.

5 комментариев на “Професія з числа найнеобхідніших

  1. Вторую статью читаю Светланы. МОЛОДЕЦ! В этой газете не было такого художественного текста. О бухгалтерах написала прекрасно!!! Такая сухая профессия, и такая прекрасная статья! Удачи тебе, девочка!

  2. Світлана моя однокласниця. Завжди мріяла стати журналістом. У неї ще й вірші чудові. Хочемо разом з родиною Удовенків подякувати їй за благочинність. Наші діти здорові та щасливі!!! Низький уклін тобі за надану допомогу. Завжди раді бачити тебе в Угорщині.

  3. Мальовничо… Місцями аж шизофренично…

    1. Дивно. На вашу думку, Інокентію, Олесь Гончар був також шизофреніком? У автора схожий стиль. Безперечно-це талант.

  4. Очень рады за Вас, Светлана, что занимаетесь любимым делом. Вместе с родными благодарю Вас за оказанную помощь! Спасибо Богу за таких светлых и отзывчивых людей как Вы! Удачи, здоровья и успехов Вам и Вашим коллегам! Преклоняю колени перед Вашей силой воли! Еще раз спасибо!

Комментарии закрыты.