Официально

Україна – Росія: дружба без газу

Україна – Росія: дружба без газу

Ставити під сумнів дружній і добросусідський характер російсько-українських відносин не буде ніхто. Наші народи відчувають один до одного непідробні теплі почуття, які не можуть затьмарити навіть окремі економічні проблеми.

Мова йде про умови постачання газу з Росії в Україну. Як відомо, в січні 2009 року Юлія Тимошенко, яка тоді працювала прем'єр-міністром нашої країни, керуючись власними політичними резонами, підписала контракти на постачання «блакитного золота» терміном на 10 років. Експерти неодноразово називали їх найвигіднішими в історії «Газпрому» для самої енергетичної монополії. 20-відсоткова знижка була запропонована лише на перший рік, а, починаючи з 2010-го, наша країна в середньому платить 700-800 мільйонів доларів в місяць за російський газ. Якби ці кошти, хоча б частково, були спрямовані на модернізацію України, вирішення соціальних проблем її громадян, сьогодні ми жили у якісно новій країні.

Українське керівництво вже не вперше намагається знайти спільну мову зі своїми російськими колегами, щоб зняти гостроту газового питання. Ось і з візитом до Києва прем'єр-міністра РФ Дмитра Медведєва пов'язувалися певні надії: Віктор Янукович, наприклад, був прагнув рішучо обговорити з ним газову проблему. Але глава російського уряду вважав за краще уникнути вирішення найгострішого питання в двосторонніх відносинах, невирішеність якого дошкульно б'є по мільйонах українців. Він дав зрозуміти, що нашій країні доведеться давати відповідь на питання про спрямування інтеграції, немов нагадавши, що в Москві не приховують свого бажання бачити Україну серед членів Митного, а згодом - і Євразійського Союзу.

Складається парадоксальна ситуація: відносини між Росією і Україною є дружніми та добросусідськими, між нашими країнами постійно зростає товарообіг (він досяг уже 55 мільярдів доларів на рік і продовжує зростати), але газове питання псує ідилію. Навряд чи в Москві не розуміють, що її непоступливість створює серйозні проблеми у внутрішній політиці нашої країни. Там, як видно, хочуть домогтися від Києва політичних поступок в форматі справжнісінької капітуляції. Але ідеологам такого підходу не варто забувати, що світова історія неодноразово доводила: зовнішній тиск на державу призводить до значного підвищення національної самосвідомості та консолідації нації.

Наша країна сьогодні ретельно виконує умови кабальних для неї газових контрактів, забезпечуючи безперебійність поставок «блакитного золота» в країни Європи. Наша газотранспортна система залишається важливим, практично незамінним елементом європейської системи енергетичної безпеки, оскільки значна пропускна здатність труби поєднується з наявністю величезних підземних сховищ газу, розташованих безпосередньо на кордоні Європейського Союзу. Цю конкурентну перевагу Україна використовує досить активно. Тому дуже дивною виглядає позиція ЄС, який відсторонився від участі в газових переговорах Росії і України. Такий підхід виглядає стратегічно невірним, оскільки в експертному співтоваристві вже давно дійшли до висновку, що саме трьохсторонній газотранспортний консорціум, який можуть створити Росія, Україна і Євросоюз, здатний зняти гостроту енергетичної проблеми на континенті. Але в Брюсселі вважають за краще робити вигляд, що їх не стосуються українські складнощі з постачанням газу.

Україна, як і раніше, звикла розраховувати на власні сили. Знижується споживання газу, впроваджуються реальні програми енергозбереження. Керівництво нашої країни веде прагматичну політику, одним із стовпів якої є збереження дружніх відносин з Росією, і цей політичний курс залишається стратегічно  незмінним.

Віктор ВАЛЄЄВ, журналіст