Авторское, Общество

Тероризм і насильство – рецензія на книгу Леся Ісаїва та Леоніда Щибрі «Ізюмщина у вирі революції (1917-1920)»

Щойно в одному з харківських видавництв побачила світ невелика за обсягом книга «Ізюмщина у вирі революції (1917-1920)». Автор-історик-краєзнавець з Богуславки Лесь Ісаїв і член Спілки журналістів з Ізюма Леонід Щибря. Перед нами унікальне дослідження, яке базується на архівних матеріалах Харкова, Донецька, документах історичних і краєзнавчих музеїв Ізюма і Слов’янська, зокрема. Книга переконливо ілюструє те, як встановлювалась радянська влада в нашому краї. Все, що відбувалося в ті буремні роки на Ізюмщині такою ж мірою стосується Борівщини, яка свого часу входила до її складу.

Архівні документи - річ надзвичайно доказова. Архіви, як відомо, не брешуть... Автори доводять,що після лютневої революції наші земляки в переважній більшості аж ніяк не збиралися пов`язувати свою долю з більшовиками, як про це на всіх усюдах туркотала комуністична пропаганда. Скоріше-навпаки.

Неспроможність перешкодити здобуттю незалежності України силами проросійських сил, більшовики вдалися до прямої інтервенції. Перша окупація Ізюмщини пов’язана з сумнозвісним латишем Сіверсом, який вірою і правдою служив комуністам. Його патологічна жорстокість, зухвала нещадність наводила жах на українських селян, робітників, інтелігенцію. Загони Сіверса буквально тероризували Ізюмщину.

Відразу після Жовтневого перевороту 1917-го Ізюмщину захопили загони більшовицького комісара Шарова, який «прославився» безпрецедентними погромами і пограбуваннями місцевого населення.

Весною 1918 -го настала черга, такого собі, Якова Блюмкіна. Це той, хто пізніше застрелить у Москві з провокаційною метою німецького посла Мірбаха, а в 1925-му буде причетний до загибелі поета Сергія Єсеніна. З терористом, наркоманом і авантюристом Блюмкіним пов’язане безсовісне мародерство, а також дивовижне за нахабством пограбування банку в Словя`нську.

У квітні 1918-го українські війська гетьмана Скоропадського в союзі з німецькими очистили Ізюмщину від більшовицьких банд. Наш край почав відроджуватися, покращився економічний стан. Однак правління гетьмана, по - перше, було надто коротким, а по-друге, суперечливим. У грудні того ж року на Ізюмщині встановилася влада Директорії, яка звичайно, не влаштовувала Москву. З півночі посунули на Ізюмщину, як і на всю Україну, послані Леніним регулярні частини Червоної армії. З’являється радянська адміністрація. Розпочалися арешти українських патріотів, запроторення їх у концтабори.

Невдовзі під натиском денікінців червоним довелося ретируватися. На Ізюмщині встановився не менш жорстокий режим білогвардійців, який у лютому 1920-го, в свою чергу, змінився більшовицькою окупацією. Тепер уже надовго.

Розпочалися масові облави, у жителів Ізюмщини відбирали цінні речі, золото, гроші - все, що подобалося окупантам. Незадоволених кидали в тюрми і табори. Саме тоді відбулося страшне пограбування цінностей Святогірського монастиря ( до речі, сучасна церква Московського патріархату цинічно замовчує цей факт). Виконувався один із «заповітів Ілліча»: « вилучення цінностей, особливо в найбагатших Лаврах,монастирях і церквах, повинно бути зроблено з нещадною рішучістю»!

Запроваджується горезвісна «продрозверстка», тобто насильницька експропріація хліба у селян для потреб більшовицької Москви. Селяни намагалися чинити опір продзагонам, та сили були нерівними. Вже не вперше в своїй історії Ізюмщина зазнала мору голодом. Сотні тисяч селян померло наглою смертю в результаті того «ленінського голодомору».

Отак встановлювалася радянська влада на Ізюмщині. Автори дослідження роблять красномовний висновок: «СРСР народжувався з терору і насильства». Як знаємо, потім були ще насильницька колективізація, два голодомори - 1932-33,1946-47рр, політичні репресії і нищення української інтелігенції в 1930-х, русифікаторська політика комуністичної влади, відсутність свободи слова тощо.

(Презентація книги відбулася в м. Ізюм 14.05.2014 року).

Михайло Гомон.