Авторское, Общество

Зустріч через десятиріччя

Як часто ви бачитеся зі своїми однокласниками? Відповідь, думаю, буде проста – не часто, а все тому, що роки минають, у кожного своя сім’я, життя.

Ми всі пробуємо скласти мозаїку минулого, коли були в одному класі, сиділи за одною партою, разом готувалися до уроків. Ми вийшли зі школи і розійшлись по життю, бо у кожного воно своє. І тільки раз в 5 років збираємось і відзначаємо десять, двадцять, тридцять років, чи більше, відколи закінчили школу.

Нещодавно на подвір’ї рідної Маліївської восьмирічної школи зібралися її випускники. Не один десяток років тому вони вперше переступили її поріг. Багато прожито, багато зроблено, але вони такі ж запальні, життєрадісні, сповнені ентузіазму.

Коли всі зайшли у приміщення школи, у рідні класи, спогади нахлинули на колишніх випускників, вони згадали безтурботне дитинство, своїх вчителів. Перше вересня, перший дзвоник, перший раз в перший клас. За вікном осінь, червоні квіти на клумбі. Ранок в шкільній їдальні пахне булочками з повидлом, мертва тиша в класі, урок.

…І всім стало сумно від того, що вже ніколи у стінах рідної школи не звучатиме дзвоник і не покличе на уроки учнів.

Навперебій вони розповідали один одному про своє життя, про події, які відбулися від часу останньої їхньої зустрічі (хоча життя розкидало їх світом, але через кожні 5 років вони обов’язково зустрічаються).

З легким смутком і невимовною вдячністю згадували випускники «шкільного батька» - директора Василя Івановича Калєкіна, першу вчительку Варвару Іванівну Малій, класного керівника Поліну Яківну Шейко, педагогів Наталію Василівну Стрілець, Надію Григорівну Петренко, Степана Яковича Малія (всі вони, на жаль, нині покійні), тих, хто свого часу теплом своєї душі зігріли серця школярів й відкрили перед ними широкий шлях у самостійне життя.

Поспілкувалися, відпочили душею, потанцювали, згадали усіх однокласників і час пролинув дуже швидко, не хотілося розлучатися, адже всі знову поринуть у будні, рахуючи час до наступної зустрічі.

Олена Колеснікова.