За роком рік життя невпинно лине

23 квітня  пенсіонер внутрішніх справ Віктор Панасович Мантула відзначив 70-річний ювілей. З цією визначною датою його привітали  начальник Борівського РВ ГУМВС України в Харківській області підполковник міліції Куроп’ятник В.О. та голова ра-йонної організації ветеранів міліції Шестопал О.М. На згадку Віктору Панасовичу вручили квіти й цінний подарунок.

Віктор Панасович Мантула народився в с. Дробишеве Краснолиманського району. Сім’я була багато-дітною, батько працював на залізниці, мати поралася по господарству вдома і виховувала дітей. Віктор Панасович з гіркотою згадує тяжке дитинство: «Пам’ятаю, як батько узимку приніс залишок від свого пайка, що отримував на роботі. Хліб так замерз, що його неможливо було гризти, а їсти дуже хо-тілося… Справжнє свято для нас, малих, було, коли  батько приносив  з роботи  цукор, насипав кожному купку на стіл, ми вмочували в нього хліб і їли. Улюбленою «стравою» була «тюря» - в сиру воду насипали цукор і кришили туди хліб. На все життя запам’яталися мені мої перші ботинки - їх купили, коли я йшов у перший клас. Вони були великі, бо купляли  «на виріст», батько поклав у них соломи, щоб вони не спадали. Я був такий радий, що в мене нарешті є своє взуття! Сім’я наша жила вкрай бідно. Хата, вкрита соломою, під час дощів протікала, жовті патьоки текли по стінах. Якось сусіди, зайшовши в гості,  спитали: «Що то у вас тече?», а батько каже: «Та то мед, мабуть, перекинувся на горищі».

Коли Віктор закінчив 4 класи, батько взяв позику, щоб будувати нову хату. Старша сестра пішла працювати на цегельний завод, молодші наймалися пасти кіз, потім - корів. Життя родини почало налагоджуватися. Після закінчення  7 класів Віктор вступив до будівельного училища. У 1962 році Віктора Мантулу призвали в армію. Служив у Прибалтиці до 1965 року. Після армії працював охоронником на залізниці, потім - пожежним інструктором. Зустрів жінку, з якою поєднав свою долю на все життя - разом із Валентиною Іванівною вони долали всі труднощі, раділи народженню першої донечки. Молода  сім’я на той час жила в Артемівську - спочатку свого житла не було, після того, як народилася ще одна донька й син, отримали квартиру.

У 1982 році Віктор Панасович закінчив школу міліції й почав працювати в органах внутрішніх справ. У Боровій жив брат дружини, тож іноді приїжджали сюди в гості. Селище припало подружжю до душі, дізнавшись, що у райвідділі міліції для чоловіка є робоче місце, вирішили обміняти квартиру в Артемівську й переїхати в Борову. Почалося нове життя - з новими сусідами, друзями, новою роботою, новим місцем проживання.

 Близько 20 років Віктор Панасович служив у Борівському райвідділі міліції, у 1994 році пішов на заслужений відпочинок. Діти роз’їхалися, дружина Валентина Іванівна продовжує працювати вчителем математики в Борівській ЗОШ №2.  Віктор Панасович  з ранку й до пізнього вечора займається господарством, щоб не нудьгувати. Незважаючи на поважний вік, чоловік ще повен бадьорості й має багато планів на життя. І в його плани не входить відпочинок: без роботи він не може ні дня. 

Тетяна ГУНЬКО.