Общество

Шевченко з нами

Шевченко  з  нами

Ми вже звикли до того, що 2014 рік називають роком ювілейним, шевченківським. Так, 9 березня минуло 200 років, як Україна дала світові Тараса Григоровича Шевченка – геніального поета, художника, мислителя і просвітителя народу, непримиренного борця зі злом, в яких би формах воно не існувало, незламного патріота любої України, за яку готовий був віддати (і він таки віддав) на алтар Вітчизни-матері своє коротке життя…

І від своїх земляків, від усіх чесних людей Землі, хто тільки зрозумів його душею, серцем, він заслужив визнання і безмежну любов,  став володарем дум людських, «володарем в царстві духа» (за словами Івана Франка).

Про Тараса Шевченка сказано і написано дуже багато і на Україні, і далеко за її межами. Шевченкіана зростає, збагачується все новими і новими творами, свідченнями цієї любові і вдячності.

Тим, хто не байдужий до поезії,  до лірики зокрема, не може не подобатись лірика Тараса Шевченка, яка наповнена ніжністю, щирістю, любов`ю до людини, людською сердечністю і добротою, силою материнської любові, тобто всіма найкращими людськими почуттями. І це не просто слова. Відомий поет К.І.Чуковський, даючи загальну оцінку творчості нашого поета, сказав: «Воістину Шевченко – найніжніший і найласкавіший з усіх поетів світу».

Вважаю за доцільне навести ще ряд висловлювань російських і українських літераторів, діячів культури про Шевченка.

Російський письменник І.О.Бунін у статті «Памяти Шевченка» називав Тараса Григоровича одним з найталановитіших і найблагородніших людей. А в романі «Жизнь Арсентьева» Шевченко названий «абсолютно гениальным поэтом».

К.С. Станіславський, великий російський режисер, писав у 1911 р.: «Я вспоминаю с каким благоговением впервые прочитал на русском языке «Кобзаря». Трудно было без волнения читать это изумительное по своей художественности, яркости, сочности языка и патетике произведение. В нём была вся душа Шевченка, его мысли, его идеи, его сердце. Я преклоняюсь перед ним - поэтом, последовательным борцом за счастье человека».

А от що писав російський письменник А.Ф. Писемський у листі до Шевченка (06.07.1856р.):  «Я видел на одном вечере человек 20 ваших земляков, которые, читая Ваши стихотворения, плакали от восторга и произносили Ваше имя с благоговением.  Я сам писатель и больше этой заочной чести не желал бы другой славы и известности и да послужит всё это Вам утешением в Вашей безотрадной жизни».

В останні десятиріччя ряд українських літературознавців поглибили роз-криття таїни Шевченкової творчості, розуміння музи нашого поета. З їх числа хотілося б назвати Володимира Яворівського, відомого прозаїка, публіциста і громадського діяча. Ось декілька рядків з його великої статті «Українська дорога», опублікованої 10.03.2005 р. в газеті «Літературна Україна» (Вони цього варті): «…Тарас Шевченко – це могутня духовна держава на ім’я Україна.

…Шевченко – чи не єдиний поет світу, який зберіг від забуття весь багатостолітній досвід нації, акумулював його, геніально переплавив у зрозумілі для кожного українця духовні знаки, символи у сівдомість… Якби, не приведи Боже, Україна асимілювалася, щезла, її можна було б відтворити тільки за творами Шевченка».

Звертає на себе увагу, як майстерно описала естетику Шевченка, його поетику, літературну і мистецьку спадщину відома російська письменниця, вірменка за національністю  Маріетта Шагінян у своїй монографії «Тарас Шевченко».

Не можна не сказати про Шевченкіану зарубіжну. Нині вже точно можна стверджувати, що на всій нашій планеті немає такого куточка, де б не знали про Шевченка, про його геніальну спадщину. І слід при цьому відзначити, що не тільки розширяється географічний діапазон обізнаності з Шевченковою творчістю, а й поглиблюються знання про нього; в багатьох країнах пишуться наукові статті і монографії. І в усіх цих дослідженнях превалює думка: Шевченко – один з найбільших народних поетів, яких тільки знає людство. Так говорив польський дослідник творчості Кобзаря Мар’ян Якубець, близькі до нього були в оцінці Мілан Яриш з Чехії, В.Фішер з Німеччини, П.Кравчук з Канади, Бенуа Малон з Франції, А.Пальм’єрі з Італії, Янні Ріцос з Греції, Мухаммад Шеріф з Індії і багато інших дослідників, перекладачів, діячів культури.

Просто неможливо в короткій інформації перелічити статті, монографії, поеми, повісті та інші за жанром твори про Шевченка, які вийшли друком за останнє півстоліття і на Україні, і за кордоном. Кожного разу дослідники  відкривають щось нове в творчості Великого Кобзаря, той чи інший пласт його художньої спадщини висвічується новими гранями.

Після всього,   що було сказано про Шевченка, можна зробити висновок: Тарас Шевченко був і залишається володарем в царстві духа, бо він уособлює невичерпну криницю знання народного життя, уміння яскраво і повно його відобразити, допомогти людям зрозуміти сенс життя і певним чином стимулювати їх соціальну активність.

Хочеться навести один факт з життя Шевченка, який свідчить про його надзвичайну людяність. Згадуючи про свою першу подорож на Україну, Шевченко писав до Кухаренка: «Був я торік на Україні, був у Межигірського Спаса і на Хортиці, і скрізь був і все плакав. Сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися». Постає запитання: «Чи багато було серед митців людей, які чуже горе сприймали як власне, які могли плакати від того пекла і неволі, що їх терпів народ?»

Проаналізувавши це все, нам стане зрозуміло, чому народ, що був поставлений долею в умови раба, полюбив Шевченка справжньою, непідробною любов’ю, полюбив, не знаючи грамоти, за щире, пристрасне, глибоко людяне слово Великого Кобзаря.

Шевченка часто називають поетом-пророком. І це вірно: прикладів пророцтва у нього можна знайти багато. Але візьмемо один лише вірш «Мені однаково». Поет писав 167 років тому назад:

«…Не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять лукаві і в огні

Її окраденую збудять…

Ох, не однаково мені!»

Те, що Україна нинішня є такою, якою зміг її побачити пророк, про це ми знаємо. Але як міг поет передбачити по суті нинішню страшну ситуацію в Україні? Цю розгадку повинні здійснити нинішні чи пізніші шевченкознавці. А хто такі «злії люди», які приспали Україну, обікрали і підпалили її? Це злодії, спритні ділки, різного типу шахраї, коротше – кримінальні злочинці, які пролізли  на найвищі щаблі держави і нею  керують.

Проти панування оцих катів виступають патріотичні сили України, вони вимагають від правлячого режиму приборкати звірячі інстинкти бандитської зграї,  яка знущається над довготерпеливим українським народом.

Геніальний Шевченко – наш союзник, наш світоч у боротьбі проти темних сил. Він картає не тільки всіх  прямих винуватців зла, він гостро критикує й тих, хто тупо дивиться на все, що «царики коять», і …мовчить.

Дух великого поета, пророка і громадянина передається нам, він б’є  на сполох, будить приспані людські душі, кличе до світла, до праці, до боротьби за кращу долю якщо не собі, то принаймні, своїм дітям і внукам.

Ми не повинні сидіти і тільки спостерігати поки що уповільнене падіння, але все-таки падіння в прірву, у безвихідь. Треба зупинити це  і зробити все, аби не розгубити все, що залишилось від нашого економічного, по-літичного і духовного потенціалу.

Більше того, наш обов’язок  як відданих своїй Батьківщині громадян, до-класти всіх зусиль, щоб зробити нашу Вітчизну сильною і квітучою не на словах, а на ділі.

І хай надихають всіх нас на благородну справу заповітні слова великого па-тріота україни Тараса Григоровича Шевченка:

Свою Україну любіть!

Любіть її… Во врем’я люте,

В останню тяжкую минуту

За неї господа моліть!

Дмитро Янчук.

Випускник Київського національного університету ім.Тараса Шевченка, нині  пенсіонер.