Люди твои, Боривщино

Дорога моя вчителько!

Дорога  моя   вчителько!

vchutВ найкрасивішому місці нашого району, селі Підлиман, живе чарівна жіночка Колеснік Любов Василівна. Вона вже багато років працює вчителем російської мови та світової літератури в Підлиманській ЗОШ І-ІІІ ст.

Але почнемо все спочатку. Народилася Любов Василівна 17 жовтня 1957 року в с. Сорокіно Новохоперського району Воронезької обл. в звичайній сім`ї трударів, де виховувалася в любові та злагоді. Змалечку батьки вчили свою донечку бути справедливою, чесною, люблячою і ніжною. І їм це вдалося. Із маленької дівчинки виросла лагідна, добра, чуйна красуня. Як і всі діти, Любов пішла до школи, яку згодом закінчила в 1975 році, потім в 1976 році закінчила профтехучилище в Харкові, спочатку працювала монтажницею, далі на заводі «Комунар». В 1979 році  на її шляху з’явився чудовий чоловік Юрій з яким вони одружилися і переїхали на Борівщину, де і залишились назавжди. З 1984 року працювала в школі піонервожатою і в цей час навчалася в Харківському державному університеті ім. Каразіна на факультеті російської мови та літератури. Залишилася працювати вчителем в Підлиманській школі.

Згодом в сім’ї народилося двоє синів: Віталій та Олександр. Це була справжня міцна сім`я, де панували любов і злагода. Але так сталося, що невдовзі чоловік дуже тяжко захворів. В родині тоді сталося величезне горе- чоловік, батько двох дітей, пішов у вічність назавжди. І залишилася Любов Василівна з двома діточками на руках. Дуже важко їй тоді було, світ був немилий. Але ж треба  жити далі заради своїх дітей, треба було ростити і піднімати їх на ноги. В тяжку годину допомагали сусіди, підтримували чим тільки могли. Та й синочки виростали добрими і люблячими, в усьому допомагали матусі.

 І весь цей час Любов Василівна працювала в школі, але не просто працювала, - віддавала всю себе дітям, хотіла навчити їх не тільки грамоти, а й любові, справедливості, чесності, охайності. Ця чудова сильна жінка вистояла крізь біль і сум, вона кожен день умовляла себе, що треба жити далі. Завдяки педагогічному колективу і люблячим учням,  Любов Василівна ожила. Виростила синів, дала їм обом освіту. Багато учнів випустила зі школи ця вчителька. Її люблять і поважають усі. І немає різниці, скільки минає років, ми завжди будемо відчувати тепло рук і сяючу посмішку вчителя.

Зараз Любов Василівна класний керівник 7-го класу, в якому я навчаюся. Гордо можу сказати, що вона – найкраща вчителька і щодня дарує свій професіоналізм бага-тьом дітям. В колективі її поважають колеги, вона завжди може дати пораду чи підтримати в тяжку хвилину.

Коли я пішла до 5-го класу, тоді дізналася чудову новину. Виявляється, що саме Любов Василівна була класним керівником моєї мами. Стільки добрих і ніжних слів я чула від мами про найкращу вчительку. Я дуже пишаюся тим, що вона тепер моя вчителька. Зичу їй міцного здоров’я, терпіння і наснаги. Вона завжди піклується про кожного з нас, як рідна матуся, і порадить, і порадіє нашим успіхам. Я її дуже люблю.

Саме в цьому році в нашої вчительки ювілей – 30-ть років, як вона працює в школі.

Шановна,дорога наша Вчителько! Міцного вам здоров`я і великого терпіння!

Анастасія Лисак. Учениця 7-го класу Підлиманської ЗОШ І-ІІІ ст.