Наймиліша  серцю  жінка

Звичайний ранок. Йду до школи, морозець щипає щічки. Сонце дарує промінчики кожній сніжинці, які повільно падають на землю і вкривають білою пухнастою ковдрою землю. Сніг нагадує мені сивину моєї прабабусі Галі. Тільки її волосся фарбувала не зима, а роки.

За рікою видніється хата, де живе моя прабабуся Ганна Олександрівна Полтавцева. Там завжди тепло і затишно, пахне пиріжками. Там мені все знайоме і рідне. Прабабусина кімната – це справжня чарівна країна, де мене чекають книги про природу, космос, моря, океани. Разом ми мандруємо у невідомі країни, малюємо, читаємо казки, граємо у шашки, доміно.

Я дуже уважно слухаю розповіді старшого сержанта, старшої телефоністки (це моя прабабуся) про страшні воєнні роки. І щоразу подумки разом з нею, під шаленим ворожим вогнем переправлявся через Дніпро, визволяючи  Київ. Моя прабабуся  пройшла пів-Європи.

Дуже люблю перебирати її урядові нагороди. А коли вона мені на груди прикріпляє медаль «За відвагу», моєму щастю немає меж. Я відчуваю себе справжнім героєм.

Моя прабабуся бажає усім миру, вона дуже добра, чуйна людина. У неї лагідні очі і ласкаві руки, вона дуже любить тварин. Її улюблена кицька Матильда завжди лежить на колінах і муркотить, розповідаючи бабусі свої казочки. Мені також дуже хочеться сісти до прабабусі на коліна, обійняти її за шию, але ж я уже дорослий.

Я люблю свою прабабусю, бажаю їй міцного здоров’я, обіцяю вирости доброю і сильною людиною.

Дмитро ХУХРЯНСЬКИЙ.Учень 2 класу Шийківської ЗОШ.