Професія лікаря – це подвиг

Професія лікаря – це подвиг

Вона вимагає самовідданості, чистоти душі і чистоти помислів

А. Чехов.

zrlСвого першого пацієнта лікар-хірург Борівської центральної районної лікарні Микола Соборов запам’ятав добре: на третій день після його призначення на посаду в районі сталася жахлива автомобільна аварія, в якій загинуло троє людей, а одну привезли в хірургічне відділення. Травми були дуже тяжкими, тому довелося викликати санавіацію,  на щастя, потерпілий залишився живий… Той день запам’ятався Миколі Федоровичу на все життя. А хвилювання, яке тоді відчув, не залишає й сьогодні, незважаючи на великий досвід роботи, тому що доля пацієнтів, їхнє життя  часто знаходиться в його руках. 

 

Народився Микола Соборов 23 березня 1952 року в Курській області. Виховувався в багатодітній родині, був четвертим і наймолодшим сином. У школі від інших хлопців відрізнявся тим, що навчався тільки на «відмінно». Про професію лікаря з дитинства не мріяв, у родині теж не було лікарів, мама була  колгоспницею, тато – робітником. Та якось на магазині побачив оголошення про прийом абітурієнтів до медичного училища. Вирішив спробувати, так розпочався непростий шлях на ниві медицини. В 1971 році, після отримання диплома зі спеціальністю «фельдшер», вдалося попрацювати лише 2 місяці, потім Миколу Соборова забрали в армію, служив у Бєлгородському воєнному окрузі санінструктором. Після армії вирішили з другом поїхати навчатися до Харкова: друг мріяв вступити в ХІРЕ, а Микола Федорович – в медінститут. Другу зі вступом не пощастило, а Микола Соборов став студентом престижного в усі часи ВУЗу. В 1979 році він отримав диплом з відзнакою за фахом «лікар-хірург». У цьому ж році разом із дружиною Марією Павлівною, яка отримала спеціальність «лікар-гінеколог», по розподіленню поїхали працювати в Борову.

«Нас прийняли в Боровій дуже добре, керівництво району надало нам гарну квартиру. І в мене, і в моєї дружини була робота, про яку мріяли,  селище нам теж сподобалося, ми почувалися щасливими»,  - розповідає Микола Соборов про приїзд у Борову.

З того часу минуло 32 роки, не раз змінювався колектив хірургічного відділення, але всі медсестри завжди з повагою ставилися до Миколи Федоровича, вчасно й правильно виконували всі призначення лікаря. З 1983 року по 1988 рік Микола Соборов обіймав посаду головного лікаря Борівської ЦРЛ, колеги поважали його як начальника, як людину, яка вміє підтримати, допомогти у складних життєвих обставинах. Та й взагалі, всі, хто з ним працював і працює, говорять про нього лише хороші слова.

Любов Віннікова, головний лікар Борівської ЦРЛ

Я прийшла працювати в Борівську ЦРЛ на рік пізніше, ніж Микола Соборов, з моменту нашого знайомства пройшов 31 рік. Усі ці роки Микола Федорович був для мене опорою, людиною, на яку можна покластися в усьому, жодного разу він не відмовив у допомозі, завжди давав цінні поради, консультації, підтримував, поспішав на допомогу в тяжкі хвилини життя. Серед усіх лікарів і медсестер району він користується заслуженим авторитетом, за золоті руки його  поважають мешканці Борівщини.

Максим Попов, лікар-хірург Харківської міської лікарні №2

Я вдячний долі за те, що вона привела мене в Борову, бо тут я познайомився з людиною, якою вважаю лікарем від Бога. Це Микола Федорович Соборов. І хоча разом ми працювали лише кілька років, та вони стали основою для мого професійного зростання. Мені легко було з ним працювати, бо він був для мене не тільки наставником, а й другом, з яким міг поділитися своїми секретами, думками. Щиро дякую Миколі Федоровичу  за ті знання, за той досвід, якими він ділився зі мною.

Завжди авторитетом Микола Федорович і його дружина Марія Павлівна були й для своїх доньок.  Діти  гарно навчалися в школі, допомагали батькам, які часто допізна затримувалися на роботі, а іноді стояли на операції і всю ніч. Та нелегка робота не злякала старшу доньку  Людмилу, вона вирішила стати лікарем – як мама і тато. Зараз вона працює торакальним хірургом у Харківському обласному туберкульозному диспансері, заміжня, виховує сина –  радість і гордість дідуся й бабусі. Молодша донька Ірина закінчила Харківський національний університет ім. Каразіна, отримала спеціальність перекладача і працює у приватній фірмі.

Сьогодні Микола Соборов святкує 60-річний ювілей, ось і прийшов час, коли можна йти на заслужений відпочинок, але твердо вірю, що ще не один рік Микола Федорович вестиме боротьбу за життя і здоров’я людей і всіма силами намагатиметься вибороти перемогу.

За високі досягнення в роботі,  особистий внесок у розвиток охорони здоров’я, вдосконалення медичного обслуговування розпорядженням голови Борівської районної ради №18 від 20 березня 2012 року завідуючого хірургічним відділенням Борівської ЦРЛ Миколу Федоровича Соборова нагороджено Почесною відзнакою Борівської районної ради «Борівська слава».

Тетяна ГУНЬКО. 


Новости Украины - trudovaslava.info

 
 

Еще из этой рубрики:

Комментарии к записи "Професія лікаря – це подвиг"

Добавить комментарий
  1. Цікаво! А де слова поваги та подяки від мешканців Борової? Стаття прочитана більше 400 разів і немає жодного коментаря, як це?

Здесь вы можете написать комментарий к записи "Професія лікаря – це подвиг"

* Текст комментария
* Обязательные для заполнения поля


Архивы
Наша статистика
Яндекс.Метрика
Читать нас
Связаться с нами