Общество

Серце вчителя безкрає (інтерв’ю з Любов Григорівною Терентьєвою)

Серце   вчителя  безкрає

Справжнього вчителя, який за покликом серця вирішив пов’язати свою долю з нелегкою педагогічною працею, вирізняють щирість душі та відкритість погляду. Спілкуючись з такими педагогами, відчуваєш їхню глибину переживань за долю дітей, яких доручили їм батьки для навчання й виховання. Під час спілкування з учителем і директором Борівської ЗОШ №1 Любов Григорівною Терентьєвою переконалася, що діти для неї  - найголовніше в житті.

- Любове Григорівно, які асоціації викликає у Вас жіноче свято 8 Березня?

- Завжди в це свято виникають приємні відчуття, адже кожній представниці прекрасної половини людства подобається відчувати себе жінкою, матір’ю, бабусею. А в школі в цей день завжди метушня: діти в піднесеному настрої, щиро вітають, дарують квіти. Хлопчики особливо підтягнуті, в очах сяє радість. Не так давно, 23 лютого, у них було свято, і дівчатка готували сюрпризи хлопчикам. Тепер настала черга представникам сильної статі вітати дівчат зі святом. Я завжди дуже радію тому, що у наших дітей генетично закладено висловлювати свою повагу одне одному та старшим.

- Скажіть, будь ласка, у Вашій сім’ї  ще є педагоги?

- Так, можна сказати, що у нас по жіночій лінії педагогічна сімейна династія. Моя мама, Віра Андріївна Шевченко, присвятила все своє життя вихованню найменших діток – вона працювала вихователем у дитячому садочку. Мама каже, що вона виховувала майже половину всіх дорослих Борової. Зараз їй дуже цікаво йти по вулиці, вдивлятися в очі перехожих і впізнавати колишніх своїх вихованців. Мої обидві доньки теж пов’язали своє життя з педагогічною діяльністю.

- Любове Григорівно, а у яких навчальних закладах ви здобували освіту педагога?

- Спочатку я навчалася у Харківському педагогічному училищі, отримала спе-ціальність «Вчитель початкових класів. Піонервожата». Цього року у нас відбудеться зустріч колишніх випускників     з     нагоди    35-річчя закінчення навчання. Другу педагогічну освіту я здобула у ХДПУ ім. Г. Сковороди на філологічному факультеті за спеціальністю «Вчитель української мови та літератури».

- Які були Ваші враження від першого року роботи в школі?

- Після педучилища я приїхала додому в рідне село Підлиман. Хотілося працювати недалеко від рідної домівки: або в Підлимані, або в Боровій. Але на той час у цих школах вільних місць учителя початкових класів не було. Стала в нагоді моя друга спеціальність піонервожатої. Тож, саме на цю посаду мене зарахували у Борівській школі. Від роботи враження були найкращі: життя вирувало. У школі  навчалося близько 1200 дітей, були паралелі по 5-6 класів. Учні з великим задоволенням, дуже активно брали участь у різноманітних заходах, які ми проводили майже щодня. Запам’яталися конкурси гітаристів, політичних пісень, плакатів, військово-спортивні ігри «Зірниця» та «Орлятко». Активно діяла рада дружини. Моя старша донька, можна сказати, виросла в моєму робочому кабінеті піонервожатої.

- Як склалася Ваша подальша педагогічна діяльність?

- На посаді піонервожатої я працювала 8 років, потім перейшла на роботу вчителя початкових класів. Ця робота мені подобається не менше, адже діти дуже щирі, можна побачити плоди своєї праці у їхніх успіхах. Одним із найголовніших своїх завдань вважала згуртувати батьків учнів, адже від взаємодії вчителя з батьками залежить, чи буде вдалим шлях навчання  дітей. Ми дуже часто проводили дитячі свята саме з батьками малюків, дітлахам було особливо приємно побачити своїх рідних на святі. Всі 4 роки початкової ланки пролітали на одному диханні, у  співпраці з батьками учнів ми  виробили єдині вимоги до дітей, що, звичайно, значно підвищувало ефективність роботи. Дуже вдячна всім батькам своїх учнів, особливо  головам батьківського       комітету   Г.В Малашик і Л.І. Васильєвій, які надавали мені неоціненну допомогу в роботі.

- Які позашкільні заходи з учнями початкових класів Вам запам’яталися найбільше?

- Ми ставили спектаклі, батьки кожного разу хвилювалися і чекали, в якому амплуа побачать цього разу свою дитину. А ще ми започаткували конкурси «Міс Дюймовочка». Тоді  я побачила, що у дітей дуже чудово виходить декламувати вірші, розповідати про себе, співати.  Вирішили вийти на велику сцену: попросилися виступати у районному Будинку культури. Нам дозволили, вийшло дуже яскраве шоу.  З того моменту такі конкурси почали відбуватися пос-тійно.

- Чи подобається Вам організовувати різноманітні свята з дітьми?

- Так, дуже. Гадаю, що це – спадкове. Мій батько працював деякий час завідуючим Підлиманським Будинком культури, добре співав. Ми разом із братом дуже часто бігали до нього на роботу, знали, де у батька знаходяться  музичні інструменти, декорації, костюми. Тоді часто виступав чудовий хор. Все це мені дуже подобалося. Тому в дорослому житті для мене немає ніяких проблем організувати дітей, скласти цікавий сценарій.

- Любове Григорівно, скажіть, будь ласка, що Вам допомагає проти-стояти життєвим негараздам?

- Коли відчуваю якийсь тягар на душі – завжди йду до дітей. Вони дуже щирі,  обіймають, говорять добрі слова. Поспілкувавшись із ними, забуваю про всі проблеми. Таке щире спілкування надає величезної життєвої сили. Але дуже шкода, що часу на таке спілкування не вистачає через величезну кількість документації.

- З якого часу Ви очолюєте педагогічний колектив Борівської ЗОШ №1?

- Мене призначили директором школи у 2000 році. Я дуже вдячна всьому педагогічному колективу за велику підтримку. Завдяки спільній праці ми маємо певні результати роботи. У нас в основному жіночий колектив, хоча трудяться й прекрасні чоловіки. Колектив творчий, завжди знаходиться у пошуку нових форм і методів навчання й виховання дітей.  Найбільшим досягненням нашої роботи є досягнення учнів у житті, їх подальше працевлаштування.

- Чи спілкуєтеся Ви з випусниками?

- Так, звичайно. Крім традиційних зустрічей випускників майже щодня бачу на вулиці колишніх своїх учнів. Дуже радісно, коли вони щиро вітаються, розповідають про своє життя, цікавляться моїми справами. Взагалі,  дуже люблю всіх дітей, навіть бешкетників. Буває, що доводиться їх словесно «наставляти на правильний шлях», але діти не ображаються, розуміють, що це для їхнього блага. Іноді зустрічаєш таких бешкетунів, які вже стали дорослими, а вони не тримають в душі негативу за наші повчальні слова, щиро й люб’язно вітаються й розмовляють. У такі хвилини розумієш, що працюєш не  даремно. Тепер більшість із них самі вже стали батьками.

- А чи допомагають зараз батьки учнів у роботі?

- Так. Хочу висловити величезну подяку всім батькам, адже школа сьогодні утримується майже повністю за рахунок спонсорської допомоги батьків. Ці кошти йдуть на ремонт, на проведення заходів по охороні і безпеці життєдіяльності учнів, на підтримку належного санітарного стану приміщень.

- Які будуть Ваші побажання жінкам з нагоди свята, що наближається?

 - Користуючись нагодою,  щиро вітаю шановних колег  з Міжнародним жіночим днем 8 Березня – святом весни, любові і краси! Бажаю здоров’я, щастя, вірного кохання, здійснення усіх сподівань та мрій! Нехай кожен день вашого життя буде сонячним, дарує радість та весняний настрій! Нехай вас завжди оточує турбота близьких, а прекрасні почуття дають натхнення для нових успіхів і життєвих перемог. Бажаю, щоб Віра, Надія та Любов завжди були вашою міцною опорою. Миру та добробуту вам і вашим близьким!

Підготувала Тетяна КОЛЕСНІК.