Все, що роблю, намагаюся, щоб було від душі

Гадаю, ці слова – життєве кредо талановитої жінки, нашої з вами землячки, Аліни Одинокової. Кожна людина по-своєму унікальна. Родзинка Аліни в тому, що їй чудово вдається в житті поєднувати такі різні ролі: гарної мами та господині, відповідальної і чуйної медсестри, прекрасної співачки і просто чарівної жінки. Спілкуючись із нею, відчуваєш, що вона  вкладає всю душу в те, що робить. А ще у неї дуже виразні очі, які віддзеркалюють кожну її емоцію – чи то радість, чи сум.

 Аліна люб’язно погодилася розповісти читачам нашої газети про своє життя та про свою родину.

-           Аліно, розкажіть, будь ласка, у Вашій родині були співаки?

-           Так, чудовий голос та гарна манера виконання пісень була у моєї бабусі. Мабуть, це її гени передалися мені в спадок.

-           З якого віку ви почали співати і відчули в собі впевненість, що зможете виступати перед глядачами?

-           Співаю із задоволенням із самого малечку – вже в дитячому садочку мене помітили вихователі і доручили виконувати пісню Алли Пугачової «Песенка первоклассника». Пам’ятаю, як виконувала цю пісню і одночасно інсценізувала: збирала «сльозки» в долоньку. (Ви бачите це на фото). Глядачам тоді дуже сподобалося.

-           Чи отримували Ви спеціальні музичні знання?

-           Так, я навчалася у Борівській дитячій музичній школі. А опинилася  там невипадково: мій старший брат Геннадій навчався у цьому закладі по класу скрипки. Часто він забирав мене з дитячого садка і брав із собою на заняття. Я сиділа і слухала, було цікаво, тому дуже захотіла теж навчитися грати. Вже в 6 років мене записали до музичної школи.

-           Як проходило Ваше навчання музиці?

-           Першим моїм викладачем була Г.П. Дейниченко. Я їй дуже вдячна, адже вона – гарний педагог і майстер своєї справи. Я навчалася по класу фортепіано. Вокал був як допоміжна дисципліна. Перші два роки пролетіли на одному диханні, але зізнаюся, далі чомусь навчання йшло вже не так гладко. Моя мама це помітила. Вона не дозволила мені кинути заняття музикою, в кредит купила шикарне фортепіано, яке коштувало недешево. Я їй вдячна, що розвивала в мені музичні здібності.

-           Аліно, а зараз Ви граєте на фортепіано?

-           Дуже рідко, в основному, я його використовую як акомпанемент.

-           Як складалася Ваша кар’єра співачки?

-           Виступала постійно в складі шкільного хору. Мені дуже подобається співати. Першим моїм виступом у дорослому житті був концерт, який готував наш колектив на День медичного працівника. Це було років 15 тому. Мене помітили, почали запрошувати взяти участь у різноманітних концертних програмах, святкових заходах.

-           Як Вам вдається поєднувати роботу в лікарні з виступами на сцені?

-           Це нелегко. Але іншого життя не уявляю – клопоти вдома по господарству, потім біжу на роботу в лікарню, а звідти – на репетиції. Але все, що роблю, намагаюся виконувати якомога краще. В лікарні дуже сер-йозна й відповідальна робота, адже на варті – життя і здоров’я маленьких пацієнтів. Вдома чекає родина, хатні клопоти. На сцені ж хочеться  розкрити душу, щоб глядачі відчули щирість почуттів.

-           А що  відчуваєте, коли виходите до слухачів?

-           За кулісами дуже хвилююся, переживаю, щоб все пройшло якнайкраще.  Знаєте, завжди хвилюються майже всі артисти – від найменших до найстарших. Коли виходиш на сцену, спочатку таке відчуття, ніби все в темряві. Але потім відчуваєш контакт із залом, підтримку людей, бачиш їхні обличчя. Все це дає величезний заряд позитивних емоцій.

-           Які виступи Вам найбільше запам’яталися?

-           Пригадую, одного разу на концерті до Дня працівників міліції  хтось випадково зачепив ногою дріт від мікрофона, і довелося співати акапелло, поки не полагодили все. Та було цікаво, що змогла впоратися із цим випробуванням.  А нещодавно під час одного з виїзних концертів до Дня людей похилого віку глядачі не захотіли нас «відпускати». Після концерту ми почали співати з літніми людьми без музики. Було дуже зворушливо.

-           Які пісні  подобаються найбільше?

-           Захоплююся жіночим шансоном. У піснях цього жанру, на мій погляд, можна найвиразніше розкрити глибину почуттів. Хоча можу заспівати будь-яку пісню.

-           Аліно, Ваші діти теж захоплюються співом?

-           Музичні здібності є у моїх обох дітей. Молодший син Антон вперше заспівав на випускному в дитячому садочку. Коли я дивилася його виступ, у мене мимоволі лилися сльози щастя за свою дитину. Музичний керівник садочку Т.Ф. Нишпоренко наполегливо просила, щоб дитина обов’язково продовжувала розвивати вокальні дані. Тому Антон відвідував ДМШ по класу вокалу. Він часто виступав на різноманітних концертах. Але зараз йому вже  майже 14 років, голос почав «ламатися», тому поки що він залишив свої виступи в якості співака. Тепер син захопився брейк-дансом. Він із задоволенням танцює. Старша донечка Оксана теж може співати, але змалку їй подобалося танцювати. Вона виступала в складі танцювального ансамблю «Фаворит», трохи займалася в гуртку східних танців. Професію Оксана обрала пов’язану саме з танцювальним мистецтвом. Зараз вона навчається на останньому курсі Лозівського училища культури і мистецтв на факультеті «Хореографія». В подальшому донька мріє продовжити навчання за цим фахом.

-           Хто шиє костюми для виступів Оксани?

-           Завжди костюми нам виготовляла бабуся, яка чудово шиє. Наше завдання – придумати сценічний образ, а бабуся втілює ідеї.

-           Аліно, глядачі мали змогу побачити Вас не тільки в якості співачки, а й у якості актора в гумористичних сценках. Чи подобається це Вам?

-           Так, дуже. Ще зі шкільних років ми з класом ставили сценки-мініатюри. У нас була чудова вчителька – Н.П. Кам’янська, яка розвивала в нас акторські здібності. Я часто виконувала роль  Алли Пугачової на різноманітних шкільних святах. А ще зі шкільних років у мене виявилися організаторські здібності. Тому в школі часто організовувала концерти, виступи. Зараз  мене постійно обирають до складу батьківського комітету, на роботі доручили відповідальну посаду. 

(Аліна працює старшою медсестрою дитячого відділення ЦРЛ).

-           Що допомагає  переборювати життєві труднощі?

-           Гадаю, позитивне ставлення до життя. Наші думки матеріалізуються, тому треба завжди дивитися на проблеми з оптимізмом. А ще в мене чудова сім’я, багато друзів. Якщо іноді виникають якісь конфліктні ситуації,  намагаюся загладити «гострі кути», мирним шляхом розв’язати проблему. Дуже люблю, щоб навколо мене була комфортна психоло-гічна атмосфера, прагну гармонії в душі і з оточуючим світом.

-           Незабаром жіноче свято. Що  побажаєте нашим жінкам?

-           Всій прекрасній половині людства бажаю душевного тепла. Нехай кожна із вас завжди відчуває постійну любов і підтримку близьких людей. Адже жіночність розквітає саме від найпрекрасніших почуттів. Щастя й міцного здоров’я всім вам та вашим родинам!

Підготувала Тетяна КОЛЕСНІК.