Общество

Складна життєва дорога (Білик Катерина Костівна)

Складна життєва дорога

Білик Катерина Костівна народилась 26 лютого 1923 року в селі Підлиман у багатодітній сім’ї. Її батьки Кость Олексійович та Ганна Іванівна виховували семеро дітей: Платона, Івана, Бориса, Антоніну від перших шлюбів, спільних дітей Євдокію і Катерину, та племінника Костика, який залишився сиротою. Батьки довго не вступали до колгоспу, жили одноосібно, мали своє господарство. Це й допомогло без втрат пережити тяжкі 33-34 голодні роки. Лояльно ставилася до багатодітної сім’ї і місцева влада. Колгоспниками ж батьки стали в 1931 році.

Ходила до школи Катерина в рідному селі, в 1938 році закінчила 7 класів. Поїхала в м. Горлівка. Там в училищі вона рік навчалась на працівника шахтних компресорних установок, спускалась в шахту на    глибину 600 м. Запам’яталось, як всю групу відправляли безкоштовно на відпочинок в санаторій м. Святогірськ.

Після закінчення навчання отримала направлення на шахту «Кочегарка». Та не до душі була Каті ця професія, тому повернулась додому. Рік працювала в м. Ізюм на ІЗОСІ в цеху по виробництву біноклів. У 1940 році повернулась в Підлиман, трохи попрацювала в дитячому садочку, а перед війною вступила в польову бригаду.

З болем в серці згадує Катерина Костівна тяжкі воєнні та повоєнні роки. Чоловіки пішли на фронт. Тяжка селянська праця лягла на плечі жінок, стариків і дітей. Всі польові роботи виконувались за допомогою корів, бичків, волів. Доводилось вставати о 3-й годині ранку, щоб встигнути запрягти худобу, і до сходу сонця бути в полі за 7-10 км від села. З 1950 по 1970 рік працювала на МТФ №2 колгоспу «Заповіт Леніна», а по 1978 рік до виходу на пенсію – різноробочою. Та де б не трудилась Катерина Костівна, до роботи ставилася чесно, добросовісно, відповідально. За самовіддану працю на благо Батьківщини має численні подяки і грамоти, медалі «За трудовое отличие», «За долголетний добросовестный труд», нагрудний знак «Победитель соцсоревнования», а також ювілейні медалі як ветеран Великої Вітчизняної війни.

У 1954 році з нагоди 300-річчя возз’єднання України і Росії, в складі делегації району їздила на святкування в Волоконівський район Бєлгородської області, а в 1964 році як передовик виробництва відвідала ВДНГ в Москві.

З великої родини у Катерини Костівни залишилась лише сестра Євдокія, яка проживає в Західній Україні, і через поважний вік вже не має змоги до неї приїздити. Давно померли батьки. До речі, її мама, Ганна Іванівна, також була старожилом села, проживши 94 роки. За нею турботливо доглядала донька.

У Катерини Костівни народився й виріс єдиний син Григорій. Жінка виховувала його сама, він був її надією на старість. На жаль, він трагічно загинув, і пекучий біль втрати ні на хвилину не покидає материнське серце.

Сьогодні Катериною Костівною опікуються племінниця Алещенко Лариса Василівна та працівники Борівського Терцентру. Катерина Костівна, проживши нелегке життя простої української жінки-трудівниці, не згубила бадьорості, оптимізму, душевної теплоти. Її поважають односельці, сусіди. А чудовий голос жінки, який не втратив сили і в такий поважний вік, і любов до народної пісні, допомагали жити і в радісні, і в сумні дні.

Від усього серця вітаємо Катерину Костівну з 90-річним ювілеєм! Щиро бажаємо міцного здоров’я, благополуччя, довгих, радісних днів.

Галина БАБІЧЕВА.

Голова ради ветеранів с. Підлиман.