Небезпечний рейс

Коли була малою, пам’ятаю, як подобалося мені їздити з мамою на автобусі в м. Харків - в цирк або в зоопарк. Завжди сиділа біля вікна й роздивлялася пейзажі за вікном. Потім заздрила студентам, які їздили до Харкова щонеділі. Але, коли сама стала студенткою, поїздка на нашому автобусі  для мене була чимось жахливим: влітку нестерпна спека, взимку - холод. А ще, чесно кажучи, соромно було й виходити з нашого автобуса: поруч із нашим на автовокзалі  вже стояли автобуси красиві, комфортні, оснащені кондиціонерами, телевізорами, магнітофонами. Минуло 10 років, як я закінчила університет, але, крім того, що змінився автовокзал, з якого тепер виїжджає наш автобус, не змінилося більше нічого. Автобуси такі ж старі, постійно ламаються, всередині або холодно, або спекотно. До Харкова тепер їду  через Ізюм або Ку-п’янськ - довго, дорого,  але з комфортом. Та нещодавно довелося їхати нашим автобусом із Борової. Хотілося подрімати, очі закривалися, але це тривало не більше 15 хвилин. Потім я змерзла так, що мріяла лише про одне: швидше доїхати до міста. Зимові пейзажі за вікном видно не було, зате на вікнах мороз «намалював» справжні витвори мистецтва. Добре, що біля мене ніхто не сидів, тож я відсіла від свого улюбленого місця біля вікна, щоб не відморозити собі руки. Коли доїхали до Харкова і  вийшла з автобусу, не відчувала ні рук, ні ніг. У квартирі сестри довго відігрівалася чаєм, сидячи біля батареї. Згадуючи свою поїздку, дякувала  Богові, що автобус не зламався в дорозі, до місця призначення доїхав швидко - за 2 з половиною год. Повертаючись назад, вирішила не ризикувати - поїхала через Ізюм.

Моїй знайомій пощастило менше: виїхавши з Харкова о 16 год. 30 хвилин, до Борової вона приїхала о 12 (!) год. ночі. За Чугуєвом в автобуса спустило колесо, водій близько 30 хвилин  міняв його на запасне, але пасажири не встигли зрадіти, як за кілька кілометрів автобус  став. Знову спустило колесо. Запасного вже не було. Водій зателефонував у ВАТ «Оскіл» і сказав людям, що треба почекати автобус, який приїде з Борової на допомогу. Та у ВАТ «Оскіл», мабуть, вирішили, що відправляти автобус невигідно, а про людей, які сиділи в очікуванні, вірогідно, забули. Близько 22 години забрати з автобуса доньку приїхав із Борової батько. На щастя, він забрав і всіх інших пасажирів. Але ні пасажирам, ні водієві, який прийшов людям на допомогу, гроші ніхто не повернув.

Така ситуація з автобусами, що прямують з Борової до Харкова чи навпаки, останнім часом трапляється все частіше.

Шкода студентів, особливо дівчат, які, щоб доїхати до Харкова на нашому автобусі, можуть поплатитися своїм здоров’ям. Одного разу до редакції зателефонувала жінка й мало не плачучи розповіла, як після тяжкої операції, зробленої в Харкові, вона їхала в холодному автобусі. Та жінка не так хвилювалася за себе, як за тих молодих дівчат і хлопців, які поверталися після навчання додому: «Мало того, що було холодно, так вони стояли на одній нозі, бо стоячих було більше, ніж сидячих».

Дивлячись по телевізору, як щодня потрапляють в аварії рейсові автобуси, дивуюся, як водії наших автобусів беруть на себе таку відповідальність - перевантажувати транспорт у кілька разів?  Вони ж чудово знають, до яких наслідків це може призвести…

Тетяна ГУНЬКО.