Її картини написані серцем

Цікаву екскурсію по Підлиману мені влаштували Підлиманський сільський голова Олександр Калінін і директор Підлиманського сільського будинку культури Юлія Труш. Ми завітали до бібліотеки, в сільську раду, з’їздили на дитячий майданчик, поспілкувалися з підлиманцями в магазині (у селі найчастіше саме тут збирається найбільше людей).

У Будинку культури мою увагу привернула  виставка прекрасних картин. «Це наша землячка пише такі гарні картини», - з гордістю сказала директор СБК Юлія Труш. І я попросила своїх «гідів» влаштувати мені знайомство з автором картин.

Ми під’їхали до хатини, що майже  на краю села. Мене вразив чудовий краєвид – звідси добре було видно водосховище, ліс. Один із таких пейзажів я  бачила на картині в сільському будинку культури. Коли зайшли в хату, одразу зрозуміла, що тут живе талановита художниця: стіни прикрашені розписом, всюди – картини, було таке враження, що ми потрапили у музей.

Гостинна  господарка Лідія Степанівна Носата, познайомивши нас із усіма експонатами «музею», розповіла про себе і своє далеко не безхмарне життя.

  Народилася вона 1942 року в Підлимані, в цьому ж селі ходила до школи. Старший брат Іван гарно малював, і Лідія й собі вирішила спробувати. Малювала здебільшого пейзажі: її надихала краса місцевої природи. Перші спроби були вдалими, потяг до мистецтва  помітили і вчителі в школі, тому й доручили їй оформлювати шкільні стенди.  

Закінчивши школу, Лідія Носата влаштувалася працювати малярем на будівництві у Харкові. Вона малювала подруг за роботою, на відпочинку, - це були її перші портретні роботи. Але сильнішим був потяг до написання пейзажів, картини природи рідного села постійно стояли перед очима і легко втілювалися на полотні.

Заміж Лідія вийшла за свого земляка, з ним переїхала до м. Горлівки, бо чоловік працював на шахті. У їхній молодій сім’ї народилося двоє дітей: донька Світлана і син Юрій. Коли сину виповнився рік, страшне горе прийшло в родину: на шахті загинув чоловік Лідії.  Молода жінка сама зосталася з двома дітьми на руках, в чужому місті залишатися було несила, тож переїхали жити в Підлиман. Виховання дітей займало багато часу, але у вільну хвилину Лідія Степанівна діставала акварель і чорні думки починали відступати…

Діти швидко виросли, переїхали жити до м. Горлівки, Лідія Степанівна взимку гостює у них, а влітку вони приїжджають у рідне село. Вільного часу тепер у жінки багато, більшу його частину вона присвячує написанню нових картин. І хоча не вчилася цьому мистецтву в інституті, не вивчала досвід талановитих художників, а лише пройшла курси малюнку й живопису ще в 1959 році, та її картини можна назвати шедеврами, бо вони написані серцем. Може колись будуть прикрашати якусь картинну галерею, а не лише сільський будинок культури, але Лідія Степанівна про це не мріє: вона пише їх не заради слави й грошей, тому часто дарує картини рідним, знайомим, друзям.

Від щирого серця хочеться побажати їй натхнення, щоб у творчому доробку з’явилося ще багато нових прекрасних творів. Як і її земляки, вірю, що талант Лідії Носатої буде визнаний на високому рівні, а її картини незабаром з’являться на  кращих виставках нашої країни.

Тетяна ГУНЬКО.