Доля вчителя

Є  такі щасливі люди, які на запитання, чи хотіли б вони, якби можна було почати життя спочатку, щось змінити,  відповідають впевнено: «Ні!».  Такою  є і Квашенко Марія Петрівна – вчитель зі стажем 42 роки. Не було й хвилини в  житті, коли б вона сумнівалася у правильності вибору професії. Робота для  неї була сенсом життя.  Йшла до школи, як на свято.

 А мріяла  стати вчителем з самого малечку, як тільки вперше переступила поріг Борщівської неповносередньої  школи Печенізького району Харківської області. Навчання давалось легко. Була активною на уроках, брала участь в гуртках. На все вистачало часу, незважаючи на те, що зростала в багатодітній сім’ї. Вдома була першою помічницею батьків: допомагала по господарству, доглядала молодших сестричок (їх було четверо).

    1941 року навчання перервала війна. Старший брат Ваня пішов на війну, звідти не повернувся (загинув 1943 року при звільненні Харківської області).

    У 1944 році вступила до Вовчанського   педаго-гічного училища. Вчитися було важко. Після окупації в училищі не було меблів. Дідусь однієї з подруг змайстрував стіл та стільці, бо сидіти було ні на чому. Конспекти писали на газетах. 400г хліба на добу отримували за картками. Жили на квартирі. На одному ліжку спали втрьох. Додому ходили пішки за 40 км. Іноді, щоб скоротити шлях, їздили товарняком до Білого Колодязя, а потім пішки – всього 25 кілометрів.

    По закінченню навчання 1947 року поїхала за направленням до Західної України.  З Вовчанська їхала товарним поїздом до місця призначення разом з сорока іншими випускниками.

    Потрапила до Вербського району Рівненської області. Була призначена завідуючою Птицької початкової школи №2. У школі було 60 учнів 1-4 класів. Коли вперше зайшла до класу, побачила пусті шафи: не було ні зошитів, ні журналів.    Захопилася роботою,  швидко знайшла з дітьми спільну мову. Кожного ранку вони зустрічали її по дорозі  до школи.

    Через 2 роки була переведена учителем ро-сійської мови та літератури в Микитицьку семирічну школу, там працювала 7 років. Одночасно була позаштатною піонервожатою, проводила заняття співочого, танцювального гуртків. За ці роки закінчила Кременецький учительський інститут, отримала кваліфікацію учителя російської мови та літератури в 5-7  класах. Потім – робота в Рокитнівському районі. Була завучем. Далі – знову навчання, уже  в Рівненському педагогічному інституті. На той час у неї вже була своя родина: чоловік і троє дітей.

     Згадуючи ці роки, Марія Петрівна говорить про них з особливою теплотою. Незважаючи ні на які матеріальні труднощі, жити було цікаво.

    Та все ж тягло в рідні краї. Вирішила повернутися з сім’єю на рідну Харківщину. 1968 року одержала призначення в Гороховатську середню школу, де працювала завучем,  потім директором школи, вчителем  російської мови.

  Колектив був дружний, згуртований. У школі панувала атмосфера взаєморозуміння і поваги. Тут  працювали досвідчені вчителі: Колісник О. Т., Давигора К. М., Неня Н. О.,  Кириченко І.С., Єрмолаєва М.П., Рівчак М.І., Носата О.П., Довгопола Л.П., Синицька Г.П. та ін.  На жаль, багатьох із них вже немає.  Пішли з життя і чоловік, Володимир Михайлович,  і  син Віктор.

    У цьому році  Марія Петрівна відзначила свій 85-річний ювілей. Вчителька живе спогадами про ті часи, коли була серед дітей, серед своїх колег.  Тепер вона кожного дня проводжає на роботу свою молодшу доньку Тетяну, яка працює вчителем   у Гороховатській школі. Кожного дня чекає дзвінка від старшої Людмили, яка живе в Києві. Майже кожного літа до неї приходять її учні – випускники школи, які колись були неслухняними та задирикуватими, іноді самовпевненими, а зараз – вдячними, уже зрілими людьми, які назавжди зберегли у своєму серці образ вимогливої, але справедливої і доброї вчительки.

Тетяна ВАСИЛЕНКО.

Учениця 11 класу .

 заказ и доставка цветовпомогут порадовать и проявить благодарность не только любимой учительнице, но и всем дорогим для Вас людям. Доставка по Киеву в течени 24 часов, выбор готовых композиций от лучших фитодизайнеров и заказ отдельных цветов.