Моя матуся
Не цвіли б без мами навіть квіти,
Не співали б в лузі солов’ї,
Не світило б сонце в цілім світі
І життя не стало б на землі.
Багато різних людей є на світі, всі вони цікаві, розумні, роботящі, але я хочу розповісти вам про найріднішу, найкрасивішу, найдобрішу людину - про свою рідну Неньку - Фартушну Любов Олексіївну.
На жаль, прожив я з нею не довго, бо пішла вона з життя, коли мені було 9 років. Але запам`ятав її на все своє життя. Вона була звичайною людиною, ніби нічим і не відрізнялась від інших. Пам`ятаю її чорні, ніби тернини, очі, смоляне волосся, припорошене сивиною, та ласкаві теплі руки.
Роботи вона ніколи не боялась: і ланки полола, і дояркою була, працювала завфермою, деякий час - у магазині. А найбільше вона працювала мамою.
Одного разу я побачив кінофільм про жінку, яка на зустрічі випускників, коли її запитали однокласники: «Ким ти працюєш?», відповіла: «Мамою». А під школою стояло десятеро її дітей. Цей фільм нагадав мені про мою матусю, про її материнський обов`язок - виховувати дітей. І не просто народити, а довести кожного до ладу, вивести, як то кажуть, у люди.
Чи просто бути героєм і що це за дивовижні люди такі - герої?
28 жовтня 1987 року Президією Верховної Ради УРСР мою матусю Фартушну Любов Олексіївну нагороджено орденом Материнства 1 ступеня, а у 1989 р. їй надали звання Мати -героїня. Так, моя матуся отримала високу нагороду, бо вона народила й виховувала 16 дітей. А це неабиякий труд. Серед нас, дітей, є і вчителі, і доярки, і трактористи, і продавці, дехто ще навчається у ВУЗах та училищах, а я, найменший, ще ходжу до школи. Та ніколи моя матуся нікого з нас не обділила своєю любов`ю і ласкою, всім сіяла зерна доброти, людяності.
Поважали Любов Олексіївну і односельці, бо коли б хто не зустрів її, вона завжди була привітна, доброзичлива, ніколи від неї не чули поганого слова, допомогала людям порадою, а інколи підтримувала просто добрим словом.
Передчасно пішла з життя Фартушна Любов Олексіївна, здолала її невиліковна хвороба, але вона посіяла добрі зерна і проросли з них добрі паростки: це ми - її діти.
П’ять років, як немає Любові Олексіївни, але ми, діти й онуки, будемо пам`ятати її завжди. Вічна тобі пам’ять, наша матусю.
Євген Фартушний.
Учень 8 класу Калинівської ЗОШ.
