Люди твои, Боривщино

Їх життя — Мелодія двох сердець

Їх  життя  -  Мелодія  двох  сердець

richnuЄ люди, які своїм яскравим сяйвом освітлюють небосхил, зігрівають теплом тих, хто поруч, запалюють іскри добра на життєвому шляху. Одними з таких людей є подружжя Шкоди Бориса Андрійовича та Мотрони Василівни, які 55 років тому 6 лютого стали на ве-сільний рушник.

Тільки подумати: вже більш, ніж півстоліття разом, прожили пліч-о-пліч щасливі та сумні миті, пройшли за руку більшу частину життя, не відвертаючись, не покидаючи одне одного. Це своєрідний подвиг, який під силу не кожному.

Напередодні їхньої річниці мене зустрів їх гарний, теплий, та привітний будинок. У цій родині зібралися любов, щастя, праця, розсудливе слово,  сміх дітей та онуків.

І Борис і Мотрона народилися 1938 року в Старій Радьківці, яка потім потрапила під канал. Дитячі та шкільні роки минули в скрутній бідності та голоді, тож довелося дуже швидко подорослішати. Після закінчення 7 класів сільської школи, Мотрону посилали вчитися на бухгалтера, але вона не захотіла - пішла  до колгоспу працювати дояркою, де згодом і познайомилися з майбутнім чоловіком Борисом, який теж після школи пас колгоспних  корів.  36 років Мотрона  доїла корів: кожного дня прокидалася о 3 годині ранку, взувала резинові чоботи і, співаючи - на роботу… Не раз по дорозі на ферму зустрічала хижих вовків, та не боялася їх, бо завжди була сміливою.

Після знайомства з Мотроною Борис з кожним днем все більше й більше розумів, що саме ця працелюбна, спокійна, чуйна дівчина з гарними очима, ласкавим серцем і добротою в душі – кохання всього його життя. «Нас поєднало велике і прекрасне почуття – справжня любов, що долає все, надає сил і наснагу», - каже Борис Андрійович. Тож без жодних вагань 6 лютого 1959 року вони одружилися. «Погода того дня видалася надзвичайно сніжною, - розповіда подружжя, - та холод і морози не стали на заваді.» З радістю  в очах та любов’ю в серці  Борис і Мотрона поспішали до місцевого рагсу на святково прикрашених конях.  У селі залунав звук весільних дзвіночків.

Молодята спочатку жили з батьками, а потім власними силами  збудували свій будинок. Робота в колгоспі, хоч і була важкою, завжди подобалася. Борис Андрійович допомагав дружині чим міг: і сіно тоді самі привозили, і в корів вичищали, і телят годували… Вдома теж тримали велике господарство, тож важко навіть уявити, як вони встигали і на роботу ходити, і дітей доглядати, і по господарству хазяйнувати. Таке під силу лише справжнім  господарям.

Ювіляри прожили  гарне трудове життя. За свою наполегливу працю подружжя завжди було в передовиках і має безліч нагород, грамот та дипломів.

По сьогоднішній день чоловік залюбки займається пасікою, а дружина, як завжди, створює затишок в оселі. І хоч минуло вже піввіку, ця подружня пара зуміла зберегти свої почуття такими ж чистими і ніжними, як цвіт яблунь. І хоч роки посріблили їм волосся, чоловік дивиться закохано на свою дружину,  а та з хвилюванням згадує їхню першу зустріч, яка відбулася у рідному селі.

Усі ці роки Мотрона Василівна та Борис Андрійович прожили дружно, незважаючи на труднощі та незгоди, що траплялися на їхньому життєвому шляху, здобули хорошу репутацію серед колег та сусідів, виховали двох дітей: сина Миколу та доньку Наталію, онуків Олену та Олександра і правнучку Валерію,  які разом   прийшли  з квітами та подарунками, щоб привітати подружжя Шкоди з 55  річницею подружнього життя. Коли в їхній вітальні збирається вся родина – це найкращий подарунок. Саме тоді їхні серця наповнюються радістю та гордістю за недарма прожиті роки.

Коли Мотрона Василівна проводжала мене до воріт, лагідне проміння зимового сонця пестило її обличчя і здавалося, що в  очах знову оживала молодість, адже молодість – це стан душі, а вона не постаріє ніколи.

Проживши 55 років разом, Борис Андрійович та Мотрона Василівна ніколи не пошкодували про те, що їх звела доля. Тож щиро бажаю цій парі прожити ще не одне десятиліття у злагоді й достатку та й наладі нести вогонь їхнього кохання .

Наталія Василенко.