Общество

За що шанують Кобзаря?

    За що шанують  Кобзаря?

Як багато у нас говорять і пишуть про світове значення, народність, геніальне пророцтво Тараса Шевченка! Здавалося б,- добре. Та, на жаль, тут криється причина того, що великий поет перестає сприйматися в усій своїй щирій безпосередності. З нього роблять ікону. За трафаретною, ювілейно-величальною риторикою щезає неповторна оригінальність Кобзаря.

 Тому й стрічаються у нас (на Борівщині- також), м’яко кажучи, індиферетні, тобто байдужі до цієї унікальної особистості. Складається навіть враження, що за межами України Шевченка розуміють краще за нас. Аби не бути голослівним, наведу красномовний витяг із забутої статті талановитого українського культуролога минулого століття Назара Левицького під назвою «Українство на літературних позовах», яка побачила світ у 1969 році в одному з видань української діаспори в Парижі. Мені пощастило ознайомитися з нею у 1983 році, коли коли викладав російську літературу в університеті Сорбонна: «Шевченко в своїх творах поклав в основу  народну пісню і підняв народну поезію високо, не змінюючи ні її форми, ні змісту, так, що Еміль Дюран у «Журналі двох світів» призначає Шевченку таку роль відносно українських народних козацьких та гайдамацьких пісень, яку мав Гомер у «Ілліаді» та «Одіссеї» для грецьких народних героїчних поем. Більше бути народним поетові вже не має». У цих проникливих словах і треба вбачати дивовижний феномен Шевченка. Ці слова вартіші ста томів критичних нарисів і тьми-тьмущої досліджень про нього; вартіші безлічі гучних промов, просторікуваних бесід на радіо і телебаченні.

Недарма ж ставлять пам’ятники нашому Кобзареві, і шанують його у найвіддаленіших кутках планети.

Михайло Гомон.