Общество

Летять літа, мов бистрі води…

Летять літа, мов бистрі води…

lemiЖиттєвий шлях Віктора Тимофійовича Лемішка не був легким, було на ньому й горе, й багато проблем. Батько не повернувся з війни, тому підлітку довелося йти працювати в колгосп. Матері було дуже тяжко одній із двома дітьми, але вона примусила сина закінчити навчання в школі. Віктор навчався сумлінно, а  влітку знову йшов працювати в колгосп.

Перші кроки на професійній ниві були пов“язані з торгівлею, споживчою кооперацією. Спочатку був учнем-вантажником, до-ставляв товар у магазини, брав участь у будівництві сільСТ. Працьовитого юнака одразу помітили й, незважаючи на те, що в нього не було спеціальної освіти, йому запропонували посаду продавця магазину в с. Мирне. Вже через деякий час Віктора відправили навчатися на курсах бухгалтера. Після навчання працював бухгалтером у Лісній Стінці, головним бухгалтером у робкоопі «20-річчя Жовтня», ревізором, начальником ревізійного відділу Ізюмської міжра-йонної споживспілки. Всюди, де працював Віктор Тимофійович, керівництво й колеги відзначали його розум, енергійність, завзятість, відданість роботі. Останнім місцем роботи в споживчій кооперації  був торгівельний відділ рай-споживспілки, де Віктор Тимофійович працював завідуючим. 

Життя Віктора Тимо-фійовича різко змінилося, коли його викликав до себе секретар райкому партії і запропонував йому обійняти посаду керуючого агропромбанком. Про те, щоб відмовитися, навіть і не думав, хоча розумів, наскільки важка й відповідальна робота буде в нього.

За короткий строк Віктор Лемішко зумів організувати роботу банку так, нібито мав багаторічний досвід роботи в цій сфері. Більше 30 років свого життя він віддав банку, люди,  які з ним працювали, згадують його як мудрого, справедливого, чесного, відвертого керівника. А ще він завжди був гарним товаришем, вірним, готовим в будь-яку хвилину прийти на допомогу.  Звичайно, й Віктор Тимофійович не забуває тих, хто допомагав і підтримував його у важкі моменти життя: «Велика подяка моїй дружині Олександрі Григорівні за її турботливість, любов, терпіння та витримку. Спасибі донечці Оленці, зятю Юрі та онучці Ані, моєму старшому брату Володимиру та його родині, сестрі Марії Єгорівні.

Постійну підтримку мені завжди надавав Герой України А.Т. Криворучко, слова щирої вдячності хотілося б висловити товаришу і наставнику В.К. Грабарю, вірному другові І.Д. Гонтарю, надійному помічникові Саші Кам“янському. Вічна пам“ять і синівська подяка моїй матері Мотроні Митрофанівні, яка в 28 років залишилася вдовою з двома малолітніми дітьми. А які післявоєнні роки треба було пережити! Ми вижили,  мама доклала всі свої вміння й сили, щоб вивчити нас і поставити на ноги», -  говорить ювіляр.

Незважаючи на поважний вік, Віктор Тимофійович живе активним життям – захоплюється збиранням лікарських рослин, грибів, ягід, має підсобне господарство. Від щирого серця хочеться побажати ювіляру всього найкращого в житті.

 Минули, наче мить, десятки літ,

Вони — як дощик по тоненькій шибці,

Вони — як ніжний яблуневий цвіт,

Вони — як тонкі струни в першій скрипці,

Тож хай той цвіт повік не обліта,

Нехай струна співає, а не рветься,

Хай доля не скупиться на літа,

Хай Божа благодать панує в серці.

Нехай життя квітує буйним цвітом,

І день народження приходить знов і знов,

А доля хай дарує з кожним роком

Міцне здоров’я, щастя і любов!

Василь КОЛІСНИК.