«Эта мова величава и проста»
Якийсь древній філософ сказав мудрі слова: «Стільки мов ти знаєш, скільки разів ти й людина». Тому дивно стає, коли зустрічаєш на тій же Борівщині людей, якнайчастіше росіян за походженням, котрі опинилися в наших краях з різних обставин (найчастіше – сімейних) і не виявляють бажання опанувати мову народу, серед якого мешкають, інколи – впродовж десятиліть. «А зачем мне это? Меня ведь понимают», - почув я від одного чоловікапохилого віку. Ніяк не міг він зрозуміти, що знання мови країни, яка стала його другою батьківщиною, це, перш за все, повага до оточуючих, до землі, на якій проживаєш.
Трапляється й таке. Українець з діда-прадіда – випускник місцевої школи поступає до одного з вузів Харкова,і відразу ж переходить на російську, яка в «його виконанні» недолуга: сильний акцент. Та, наїжджаючи в Борову, навіть із рідною матір`ю «штокає». Що ж, брак елементарної культури, такту, національної гідності. Не навчили цьому його в школі…
У зв`язку з цим наведу бувальщину, свідком якої був. Літньої днини, їхав я електричкою з Куп`янська до Борової. На роз`їзді «Скоросний» (звичайно, треба «Швидкісний», та хай) електричка затрималася на хвилин п`ятнадцять в очікуванні зустрічної – зі Святогорська. Електрички мали розминутися. Я тим часом походжав по перону. Аж гульк – підбігає підтюпцем якийсь дідок із торбою за плечима і до чергової по роз`їзду, яка стояла з червоно-білим жезлом у руці. Запитує, захекавшись: «Поїзд спізнюється?» Чергова – молода жінка – здивовано подивилася в його бік і промовчала. Дідок ще: «Скажіть, поїзд спізнюється?!» Жінка почервоніла й скрикнула: «Я Вас не понимаю!». Не могла второпати, що означає українське слово «спізнюється». Я стояв поруч і переклав російською. Як виявилося, жінка була росіянкою, родом із Московської області. Свого часу вийшла заміж за хлопця з Куп`янська, а української так і не навчилася.
Чи не є даний епізод рельєфним доказом того, що держслужбовці повинні обов`язково володіти державною мовою, як це ведеться в усіх цивілізованих країнах?Добре, що жінка та не відреагувала зухвало, як наприклад, трапилося зі мною в 1970-х. І не де-небудь, а в самому Києві: офіціантка ресторану, рознервувашись, вигукнула: «Вы можете говорить на человеческом языке?»
Ще бувальщина. На залізничній станції «Куп`янськ Вузловий» до тепер можна бачити місцевих жінок, які пропонують пасажирам потягів далекого прямування фрукти, овочі, рибу тощо. Одного разу я спостерігав таку сценку. Три молодики з потяга «Донецьк-Москва» вистрибнули з вагона й заходилися купляти в однієї бабусі великі червонобокі яблука. «По чем?» - запитують. «П`ять рублів десяток», - відповіла бабуся. Молодики – то були москвичі – хутко подали їй 15 російських рублів, забрали 30 яблук, скочили на підніжку вагона (потяг уже рушав) – і були такі. Спохватилася наша бабуся, та було вже пізно. Продешевила вчетверо. Адже мала на увазі не російські рублі, а українські гривні. Ось до чого доводить нехтування рідною мовою.
Не знаю, як кому, а мені приємно, коли корінні росіяни розмовляють українською. От наш Прем`єр Азаров донедавна українською не володів. Та опанував, хай не досить досконало. Виявив все ж повагу до мови країни, де він – друга людина після Президента.
Колись на мене величезне враження справив Ізмаїл Срезнєвський – професор Харківського і Петербурзького університетів позаминулого століття, стовідсотковий росіянин, який так полюбив укарїнську мову, що зробив значний внесок у вивчення її історії.
Я вже не кажу, як до вподоби, коли гарною українською мовою співає Микола Басков, Надія Бабкіна або Олександр Малінін.
Отже, вивчайте, будь ласка, мову країни, в якій живете, мову Київської Русі, мову Тараса Шевченка, одну з найбагатших і наймелодійніших мов у світі. Закликав до цього і видатний поет радянської доби Володимир Маяковський: «Разучите эту мову…Эта мова величава и проста».
Михайло ГОМОН.
Далі буде.
